МУРАТ ХАЛІЛОВ: «КОНКУРЕНЦІЇ НЕ БОЮСЬ, БО ЗНАЮ – МОЇ СТРАВИ ЯКІСНІ»

Про дім

Народився я в Узбекистані, як і чимало кримських татар. Це все наслідок масових переселень нашого народу. Наша сім’я згодом повернулась в Крим. Все було добре до окупації 2014-го року.

В Сімферополі я почав виготовляти чебуреки. Це було таке юнацьке захоплення. А потім почав займатися випічкою хлібо-булочних виробів. Це все випікалось за дуже давніми рецептами. Паляниці – на дровах. Тісто – ліпиться просто на глиняну стінку. Займався цим 11 років.

Якщо приходять гості: узбек ставить плов, українець – вареники, а кримський татарин – чебуреки.

З нуля у новому місті

Після переїзду у Львів було важкувато. Тут вже я почав займатися чебуреками. Знайшов приміщення в оренду. Спочатку допоміг друг. Він уже був зареєстрованим підприємцем. То він усе оформив, а я працював. Зараз уже все я оформляю все на себе. Починав сам із невеличкого куточка, а зараз маю уже повноцінний павільйон.

Про кухню

Готуємо самсу, пахлаву та шаурму от-от запустили. Клієнти кажуть, що наші чебуреки відрізняються від місцевих. Допустимо, у фарші я використовую спеції, які додають пікантності. Взагалі кримський чебурек – це бренд. Це традиційна страва кримських татар. Якщо приходять гості: узбек ставить плов, українець – вареники, а кримський татарин – чебурек.

Про персонал

Я дивлюсь на людей і шукаю в них бажання працювати. Якщо я бачу, що людина дійсно любить кухню, то з нею починаю спілкуватись. По очах усе видно. Приходили й такі, по яких  було видно, що  людина змушена шукати роботу і їй все одно, де працювати. Таких людей я не беру. Бо їжа, вона така: якщо душу вкладеш – вона смачна. Якщо ж робиш без настрою, без бажання, то і їжа буде несмачною. Бо енергія передається в їжу.

У фарші я використовую спеції, які додають пікантності.

Персонал мій любить свою роботу. Їм подобається те, що вони роблять. Навіть є 12-річний хлопчик, який сам захотів навчитися готувати чебуреки. І ми з ним здружились. Він улюбленець публіки. І він все робить: смажить, крутить тісто, смажить цибулю.  От він свою роботу любить. І я вирішив його навчити. Тому що я не кожному розкажу секрет. Я розкажу секрет тому, хто достойний цього. Хоче цього.

Про конкуренцію

Конкуренції не боюсь, бо я знаю – мої страви якісні. Я постійно завойовую нових клієнтів. Їхня кількість росте. Каса росте. На цьому не хочу зупинятися. Клієнти нас поважають. Іноді просто питають як справи. Є такі, які просять не йти з цього місця.

Поряд із моїм павільйоном є ще два. Зараз ми подали заяву, що хочемо робити спільні акції. У мене – татарські, кримські чебуреки. Поряд вірмени із вірменськими шашликами. А зліва – пельмені та вареники. Ми троє вирішили щонеділі робити національні страви один одного. Щоб люди знайомились із різними культурами через їжу.

Бо їжа, вона така: якщо душу вкладеш – вона смачна. Якщо ж робиш без настрою, без бажання, то і їжа буде несмачною.

Про ринок

Ми розташованій на вулиці Любінській (спальний район м. Львів – ред.). Це плюс. Всі із спальних районів їдуть у центр. Якщо люди хочуть поїсти чебуреків, вони їдуть кудись. А в них біля дому немає нічого. Тому я почав продавати чебуреки в них біля дому і виграв.

Також знаю, що друзі відкривають чебуречні у Києві, але саме у спальних районах. Периферія працює краще. Мабуть центр перенасичений. Там багато людей, які приїхали і поїхали. А у спальному районі живуть одні і ті ж люди. Тому у мене постійно клієнтура.

Я розкажу секрет тому, хто достойний цього. Хоче цього.

Про участь у програмі

До участі у програмі «Інтеграційна та стабілізаційна підтримка шляхом забезпечення засобами існування ВПО та населення, постраждалого внаслідок конфліктів в Україні» у Клубі Ділових Людей, я уже вів свою справу.  Але бракувало апарату для приготування кави та гриля. Це дуже допомагає мені в роботі зараз. Чимало «наших»(внутрішньо переміщених осіб – ред.) отримали допомогу через цю програму. Тому і я вирішив спробувати.

Всі із спальних районів їдуть у центр. Якщо люди хочуть поїсти чебуреків, вони їдуть кудись. А в них біля дому немає нічого

Також прослухав чимало консультацій. Я з них дуже багато для себе взяв. Я відкрив для себе те, що я роблю. Від Михайла Ткача(бізнес-тренер Громадської Школи Бізнесу – ред.) почув, що люди можуть продавати емоції. Саме емоції, а не основний продукт. І заробляти на цьому. У мене цей процес йшов, але до кінця його не розібрав. А вже тут, коли я розібрався із схемами продажів, дізнався хто такі прямі та непрямі конкуренти.

Про Львів

Хочу ще кілька точок відкрити. І не тільки чебуречних. Я хочу займатися ще випічкою, на старих традиціях, як я це робив в Криму.

У Львові я себе почуваю, наче вдома. Так наче я тут жив давно. Наче я тут народився. Кримські татари та львів’яни схожі у своїй любов до свободи. А ще дуже хочу вивчити українську.